Євро-інтеграційні прагнення і реалії України (зразок курсової 2013р.)

Колектив сайту DocentX пропонує вашій увазі зразок курсової роботи на тему “Євро-інтеграційні прагнення і реалії України”. Дана робота служить зразком якості написання виконавцями нашого сайту і її використання для власних цілей може бути небезпечним для вашої репутації. Щоб замовити унікальну курсову роботу, написану спеціально для вас, натисніть на банер нижче. Ознайомтеся з цінами на інші роботи

замовити курсову

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………..3

Розділ І. Сучасний стан розвитку ЄС та передумови інтеграції України в європейський економічний простір………………………………………………5

1.1. Європейська інтеграція на сучасному етапі…………………………..…5

1.2. Нормативно-правова база відносин України з ЄС……………………..13

1.3.  Гармонізація Українського законодавства з Європейським………….15

Розділ ІІ. Аналіз зовнішньоекономічних відносин України з ЄС……………17

2.1. Зовнішня торгівля України з країнами ЄС……………………………..17

2.2. Товарна структура експорту та імпорту України до країн ЄС………..19

Розділ ІІІ. Шляхи прискорення входження України до ЄС…………………..20

Висновки…………………………………………………………………………28

Список використаних джерел………………………………………………..…30

 

Замовити курсову роботу

Вступ

 

Актуальність теми даної роботи полягає в тому, що об`єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці (МПП), світових інтеграційних процесів. Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації третього тисячоліття.

В майбутньому велике значення буде мати  інтеграція України в Європу. Україна широким фронтом виходить на західноєвропейський соціально-економічний простір. Таким чином самостійність України зовсім не означає її самоізоляції на міжнародній арені.

Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні.

Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку є бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. При цьому навіть ті країни, які не входять до складу інтеграційних об’єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив. На європейському континенті таким інтеграційним угрупованням є Європейський Союз, розширення якого приведе до того, що за 3-5 років  Україна матиме з Євросоюзом спільний кордон. Це відкриє нові можливості для поглиблення співпраці, та водночас і змусить відповідати на нові виклики.

В даній роботі викладені найголовніші міркування й аргументи на користь європейської інтеграції України та пропозиції щодо наступних першочергових ініціатив з боку нашої країни.

Метою роботи є вивчення, аналіз  економічної співпраці України з країнами Західної Європи та інтеграція України до ЄС.

У роботі відповідно до даної мети поставлені наступні задачі:

  • розкрити основні напрями співпраці і шляхи інтеграції України до ЄС;
  • дати характеристику  сучасного стану зовнішньоторгівельного обороту України з країнами ЄС;
  • проаналізувати динаміку розвитку зовнішньоторгівельних зв’язків;
  • Намітити основні шляхи, дати рекомендації щодо вдосконалення економічної співпраці, визначити першочергові цілі на шляху інтеграції України до ЄС.

Об’єктом дослідження є сукупність зв’язків (торгових, інвестиційних, фінансових) між Україною і країнами Західної Європи.

Предметом дослідження є процес взаємодії  суб’єктів  зовнішньоекономічної діяльності України і країн ЄС.

Теоретичною і методологічною основою роботи послужили закони і нормативні акти, публікації друковані, періодичні видання.  

Під час написання даної роботи мною було опрацьовано багато літератури (друковані публікації, періодичні видання, закони і т.ін.) і серед неї виділяються такі видання як “Віче”, “Економіка України”, “Політика і час”, збірник документів “Україна на міжнародній арені”  та ін., в яких зібраний і надрукований цікавий та корисний матеріал : статистичні відомості стосовно зовнішньоекономічних стосунків України з країнами ЄС, глибокий аналіз цих відомостей, детально переглянуті проблеми і перспективи розвитку стосунків Україна – ЄС. Також необхідно відмітити таких авторів, як І. Бураковський, Г. Немиря, О. Павлюк, В. Маштабей , в статтях яких детально проаналізована нормативно-правова база стосунків Україна-ЄС, визначено чим ЄС привабливий для України і чим Україна приваблива для ЄС як економічний партнер, намічено основні заходи щодо подальшої інтеграції України в ЄС. Але також треба зауважити на тому, що на даний час замало друкується статистичних даних щодо економічних зв’язків України з країнами Західної Європи, відсутні монографії, присвячені проблемі інтеграції України в Європу.  

Розділ І. Сучасний стан розвитку ЄС та передумови інтеграції України в європейський економічний простір

 

1.1. Європейська інтеграція на сучасному етапі

 

Розходження в рівнях економічного розвитку країн ЄС і в ступені їхнього бажання брати участь в інтегрованих областях привели ще в 80-і роки до появи ідеї Європи “концентричних кіл” і Європи з “змінюваною геометрією”, і надалі обговорювалися і розвивалися. Однак найбільшу актуальність вони придбали тоді, коли встало питання про приєднання до ЄС Центральної і Східної Європи (ЦCЄ).

На сесії Європейської ради в Копенгагені в червні 1993 р. було прийняте рішення про те, що держави, які мають статус асоційованих членів ЦСЄ, що побажають ввійти в ЄС, зможуть зробити це, як тільки будуть мати змогу виконати відповідні вимоги. [22, с. 48]

Найбільше наполегливо за якнайшвидше включення центрально- і східноєвропейських країн у ЄС ратує Німеччина, що швидко розширює свій вплив у цих країнах і активно освоює їхні ринки. Обґрунтовуючи свою позицію, вона аргументує її життєвою необхідністю поширення на цей регіон зони стабільності, що існує в Західній Європі. Про те ж говорять і висновки групи вчених з ряду європейських країн, що за завданням КЄС аналізували, що відбуваються в Східній Європі за перетворення. Експерти із сіми наукових інститутів, у тому числі з німецького суспільства по зовнішній політиці, прийшли до висновку, що нестабільним країнам у східній частині континенту, якщо їх вчасно не прийняти в ЄС, можуть знадобитися надзвичайні заходи допомоги в мільярди доларів, крім того, може відбутися новий розкол між Сходом і Заходом, супроводжуваний погрозою посилення    націоналістичних тенденцій по обидва боки і виникнення етнічних і ідеологічних конфліктів.

Ця точка зору широко поширена й у німецьких засобах масової інформації. “Поетапна інтеграція в західне економічне співтовариство” і, нарешті, членство провідних реформи країн Східної, Центральної і Південно-Східної Європи являє собою єдину можливість створення там надійного укладу ринкової економіки і демократії”.

Багато європейських політиків вважають, що сам Європейський Союз одержить від розширення своїх границь у східному напрямку гарантію від економічного колапсу і встановлення в цій зоні авторитарних режимів, що з’явилися би погрозою не тільки безпосередньо ряду європейських політиків, а й більшій рівновазі усередині самого союзу, насамперед з огляду на зростаючу силу Німеччини. Це особливо важливо, оскільки франко-германський тандем останнім часом починає давати збої. Крім того, таким шляхом не тільки Німеччина, але й інші країни-члени ЄС закріпили б свій вплив у цій частині Європи, хоча вже зараз 50 % торгівлі центрально- і східноєвропейських країн приходиться на країни Заходу. У зв’язку з цим варто мати на увазі, що, по розрахунках західних економістів, Центральна Європа незабаром може перетворитися в одну з найбільш швидко розвиваючихся частин континенту. [24, с. 136]

До числа активних прихильників розширення ЄС на схід відноситься і колишній президент Європейського банку реконструкції і розвитку Жак Атталі, у свій час він неодноразово заявляв, що Європа складається не з дванадцяти, а із сорока держав. Він вважає, що навіть у 2001 р. буде вже занадто пізно включати їх у ЄС. І якщо це не відбудеться в потрібний момент, то “Захід стане головним винуватцем катастрофи демократії на Сході”. У своїй книзі “Європи”, що вийшла в 1994 р., Ж.Атталі висловлюється за те, щоб Європейський Союз став федерацією і поширився на весь континент.

Свій погляд на проблему розширення ЄС висловив і Жак Делор. Ще будучи головою  КЄС, Делор заявив, що “границі об’єднаної Європи проходять по границях Радянського Союзу, а це значить, що до об’єднаної Європи можуть належати Польща, Чеська Республіка, Угорщина, Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія, Албанія, Кіпр і Мальта”. Він додав: “Не можна забувати про три балтійські держави, а потім, якщо в колишній Югославії знову запанує світ, чому би не включити Боснію, Хорватію, Македонію і те, що тепер стало союзом Сербії і Чорногорії. У Європейського союзу немає вибору, і “інтеграція є єдиним способом який дає можливість вижити в цьому новому світі, повному небезпеки, але також і надій”.

Що стосується європейських держав, що входили раніше до складу Радянського Союзу, як, наприклад, Україна, Білорусія і Молдавія, то члени ЄС не виключають і їхнього прийняття, правда в дуже віддаленому майбутньому і тільки за умови створення в них справді демократичної системи й успішного реформування економіки. [25, с. 81 – 83]

Однак практично всі члени Європейського Союзу солідарні в тому, що Росія ні при яких умовах не зможе ввійти в їхнє число. Це, утім, не виключає, на їхню думку, створення системи угод про співробітництво в самих різних областях між ЄС і РФ. Як писав у газеті “Монд” міністр закордонних справ Франції А. Жюппе, прийняти Росію в Європейський союз означало б “убити європейське будівництво”. Він підкреслив, що “Велика Європа, безумовно, буде великою, але не включить у себе весь європейський континент і його середземноморське обведення”.

Розширення ЄС на схід, безумовно, торкнеться інтересів Росії, і наслідки можуть бути для неї дуже неоднозначними, особливо в перехідний  період.   Воно  буде  ще  більше  сприяти переорієнтації економіки ЦСЄ на ринку ЄС і зробить східно- і центральноєвропейські ринки недоступними для російських товарів, незважаючи на вже підписані торгові угоди між Росією і ЄС.

Що стосується країн Центральної і Східної Європи, то вони і самі активно прагнуть стати повноправними членами Європейського Союзу. Президент Польщі  заявив Э. Балладюру під час перебування останнього прем’єр-міністром Франції: “Якщо ми не приєднаємося вчасно до Заходу, Схід знову поглине нас”. Польща й Угорщина ще в квітні 1994 р. офіційно звернулися з проханням про приєднання до ЄС. Чеська Республіка – наприкінці 1995 р. [24, с. 118]

Держави Центральної Європи затверджують, що вони в такій же мірі готові до вступу в ЄС, у якій у  минулому були готові Греція, чи Іспанія, чи Португалія в момент звертання з проханням про прийом. Як вважає ряд західних економістів, Польща, Угорщина і Чехія поки ще не готові приєднатися до ЄС. Однак вони не далекі від того, щоб відповідати пред’явленим умовам. До цього не готов ще сам Європейський Союз. І основною перешкодою є те, що нові претенденти на членство в ЄС – це бідні країни. Якщо розширення ЄС за рахунок прийому трьох країн ЄАСТ піднімає середній рівень ВВП на душу населення в Європейському Союзі, то його розширення за рахунок прийому трьох країн Центральної Європи знизить його, навіть якщо економічний підйом, що почався, продовжиться. Вони  обов’язково будуть конкурувати з країнами Південної Європи й Ірландією за доступ до структурних фондів ЄС, змушуючи інші країни-учасниці збільшувати свої внески в бюджет союзу. Товари, що вони експортують , відносяться до категорій, що торкають інтересів країн-членів ЄС. Мова  йде про сталь, хімічну і  сільськогосподарчу продукцію. Вступивши в ЄС, вони, безсумнівно, використають у своїх інтересах і на шкоду іншим членам захисні положення цих галузей, особливо загальної с/г політики.

Виходячи з розумінь захисту власних інтересів, країни-члени ЄС поки що тримають своїх східних сусідів на відстані, ведучи з ними принизливий торг про діл кожного з них на ринку ЄС і висновків угод про висилку іммігрантів.

Європейська інтеграція – це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Від часу свого заснування 1957 року Європейський Союз поступово перетворився на один з найпотужніших фінансово-економічних і політичних центрів світу, ключовий компонент новостворюваної архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських цінностей і стандартів.

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів,  побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Для України європейська інтеграція – це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки,  насамперед на ринок ЄС. [21, с. 137]

Сьогодні Європейський Союз займає провідні позиції у світовому господарстві. На його частку припадає 41,4 % світового товарного експорту та 39,8 % імпорту, 42,8 % сагового експорту та 41,9 % імпорту послуг. Тому для будь-якої країни співробітництво з Європейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки, які, зрештою, сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення. При цьому слід зазначити, що таке співробітництво вигідне всім сторонам. Думка про те, що виграш одного партнера означає втрати іншого, є хибною. [10, с. 16]

Ось чому, враховуючи особливості сучасного стану економіки України, можна навести цілу низку аргументів на користь розвитку співпраці з ЄС :

  1. Економічний потенціал ЄС та динаміка його розвитку дають можливість дійти висновку про те, що Європейський Союз являє собою великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти, дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого сьогодні загрожують економічній безпеці країни.
  2. Співробітництво України з Європейським Союзом необхідне для технологічного оновлення українського виробництва. Виробничі технології українських підприємств відстають від тих, що їх використовують передові європейські країни, Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації успадкованих від СРСР виробничих структур Україна навряд чи може сподіватися вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку та подолати зростаюче відставання від економічно розвинутих країн, які визначають напрями та масштаби динаміки світової економіки. Іншими словами, йдеться про створення виробничо-технологічного укладу, порівнянного з європейським.
  3. Протягом десятиліть українські підприємства були фактично відрізані від світового ринку. Тому їх вихід на європейський ринок має велике значення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон’юнктуру відповідних ринків. При цьому слід окремо зазначити, що вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня та якості задоволення потреб національних споживачів.
  4. Розвиток співробітництва з ЄС сприятиме повнішому використанню потенціалу України як транзитної держави, що означає збільшення надходжень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних галузей промисловості.
  5. Однією з тенденцій сучасного промислового розвитку є формування виробничо-комерційних ланцюгів, учасниками яких є фірми та підприємства різних країн. Інтеграція українських виробників у такі ланцюги дасть змогу виходити на нові перспективні ринки збуту, раціоналізувати власне виробництво, гнучкіше реагувати на зміни міжнародної економічної кон’юнктури, забезпечувати стабільний розвиток відповідних виробництв.
  6. Європейський Союз – це невичерпне джерело досвіду функціонування ринкової соціально зорієнтованої економіки та державного регулювання економічних процесів. Очевидно, саме тут Україна може отримати знання щодо розробки та реалізації антимонопольної політики та здійснення контролю за концентрацією економічної діяльності, регулюванням фондового ринку, політики в галузі зайнятості тощо,
  7. Розвиток співробітництва з ЄС неминуче означає необхідність запроваджувати відповідні правила та стандарти вироблення та реалізації економічної політики, поведінки первинних економічних агентів. А це, в свою чергу, сприятиме формуванню прозорого середовища виробничо-комерційної діяльності на національному ринку, що має надзвичайно велике значення для України.
  8. Розвиток міжнародного співробітництва в цілому та економічних зв’язків з ЄС зокрема безпосередньо впливає на більш раціональний розподіл ресурсів, підвищення ефективності економічних процесів, тобто має позитивні наслідки в довготерміновому плані.
  9. Саме на європейському фінансовому ринку, який сьогодні є найбільшим у світі, Україна може мобілізувати кошти, необхідні для забезпечення макроекономічної стабільності, диверсифікуючи тим самим джерела зовнішніх запозичень.

Слід окремо зазначити, що сьогодні основні товарні потоки ЄС сконцентровані в межах самого союзу. На ринок ЄС припадає 62,7 % сукупного товарного експорту та 63,1 % імпорту. Іншими словами, ЄС сьогодні характеризується одним з найвищих рівнів внутрішньорегіональної торгівлі. А це означає, що вихід на внутрішній ринок Європейського Союзу великою мірою визначатиметься саме якісним рівнем співробітництва України з цим інтеграційним угрупованням. [3, с. 12]

Економічно-торговельні відносини з ЄС – це потенційний шанс, яким треба вміти скористатися, розрізняючи наявні можливості і виправдану обережність від невиправданого оптимізму і популістських страхів.

Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та ЇЇ інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини тощо. Європейська інтеграція також означає зміцнення національної безпеки та безпеки громадян, адже вона виключає застосування сили як методу вирішення залагоджування суперечностей, сприяє стабільності у відносинах з усіма сусідами. В цьому контексті успішне просування України шляхом європейської інтеграції може наблизити до Європи і Росію, зміцнить українсько-російські взаємини, що відповідає національним інтересам обох країн.

Як повноправний учасник побудови об’єднаної Європи, а в майбутньому – член Європейського Союзу, Україна зможе впливати на вироблення відповідних рішень і, таким чином, на процеси, що відбуваються на європейському континенті – перебуваючи осторонь, Україна не матиме ані економічних, ані політичних ресурсів для такого впливу і може перетворитися радше на слабкий об’єкт, ніж активний суб’єкт європейської політики. Можливою альтернативою європейській інтеграції є поступова маргіналізація України, її економічна недорозвинутість, політична нестабільність і поява нових загроз національній безпеці. Геополітична невизначеність зробить Україну надто вразливою для зовнішнього тиску. Після початку розширення Європейського Союзу на схід та внаслідок активної участі в ньому всіх без винятку західних сусідів України опинитися поза цим процесом означатиме самоусунення від загальноєвропейських процесів і небезпеку ізоляції. В такому разі ціна неінтеграціі може виявитися набагато вищою від ціни інтеграції.

 

1.2. Нормативно-правова база відносин України з ЄС

 

Фактично від початків унезалежнення Україна будувала свою зовнішню політику і – в ширшому розумінні – свою незалежність на “поверненні до Європи”. Україна стала першою країною на теренах СНД, що уклала Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом (16 червня 1994 р.), де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. У 1994-1996 роках ЄС ухвалив Спільну позицію щодо України (28 листопада 1994 р.) і План дій (6 грудня 1996 р.), які висловлювали підтримку незалежності, територіальної цілісності, демократичних політичних та економічних перетворень в Україні та її інтеграції до світової економіки, 1 березня 1998 року Угода про партнерство і співробітництво набула чинності, незабаром 11 червня 1998 р. Указом Президента України було затверджено “Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу”, розраховану на період до 2007 року. Набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі було проголошено стратегічною метою, а отримання статусу асоційованого члена ЄС – головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньотерміновому вимірі. [18, с. 108]

На відміну від інших центрально-східноєвропейських країн, які мають з Європейським Союзом угоди про асоційоване членство, а більшість з них уже розпочали безпосередні переговори про вступ до нього, в УПС прямо не йдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перспективи набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі і в Спільній стратегії ЄС щодо України. ухваленій на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року. Разом з тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав “європейські прагнення України” і привітав її “проєвропейський вибір”. Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, розраховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше відповідає інтересам Європейського Союзу, було, зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво е передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи та допоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність.

Таким чином, незважаючи на те, що Спільна стратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питання про майбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриють Україні двері до Європейського Союзу. [19, с. 72]

Очевидно, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ- Роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Домінування “декларативної” і брак “імплементаційно’і” культури в органах виконавчої влади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетності політики європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейськоїї інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.

Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсувати брак структурних реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче , “неконструктивною опозиційністю” Верховної Ради.

 

1.3.  Гармонізація Українського законодавства з Європейським

 

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС І сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах – членах ЄС.

Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами і охоплює приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров’я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво. Важливим чинником реформування правової системи України слід вважати участь України у конвенціях Ради Європи, які встановлюють спільні для цієї організації та ЄС стандарти.

Етапами правової адаптації є імплементація Угоди про партнерство та співробітництво, укладання галузевих угод, приведення чинного законодавства України у відповідність із стандартами ЄС, створення механізму приведення проектів актів законодавства України у відповідність із нормами ЄС. [25, с. 94]

Євроінтеграція має стати першочерговим пріоритетом для всіх гілок і рівнів влади в Україні, Під цим кутом зору послідовне здійснення адміністративної реформи має містити чітку реалізацію цієї пріоритетності і забезпечити відповідні зміни в структурі міністерств і відомств та механізмах міжвідомчої координації. Досвід інших центрально- і східноєвропейських країн свідчить, що доцільним є запровадження посади Спеціального уповноваженого Уряду з питань європейської інтеграції у ранзі міністра, наділеного необхідними повноваженнями з координації зусиль усіх органів виконавчої влади щодо співпраці з ЄС.

Для більш плідної координації діяльності  Уряду та Верховної Ради варто було б створити в парламенті спеціальний Комітет з питань європейської інтеграції. Така новація логічно відбивала б стратегічність напряму європейської інтеграції, сприяла б більшій симетричності міжпарламентських контактів і ефективнішому парламентському контролю за процесом європейської інтеграції, надто ж у напряму гармонізації законодавства України із законодавством ЄС. Комітет у закордонних справах також мав би відстежувати питання європейської інтеграції, але це не було б його основною функцією. Такий розподіл компетенції існує практично в усіх парламентах країн-кандидатів на вступ до ЄС. У цілому Верховна Рада, як інститут, що прямо представляє громадян України, могла б відігравати помітнішу роль у заохоченні кращого розуміння і підтримки суспільством процесу європейської інтеграції. [26, с. 53]

Реалізація європейського вибору вимагає не тільки політичної волі, а й відповідним чином підготовлених кадрів державних службовців, причому не тільки в центральних відомствах, ай на регіональному і місцевому рівнях, Загальна програма перепідготовки і навчання має забезпечити необхідні знання і навички щодо розуміння цілей інтеграції і Європейського Союзу, його основних інституцій і процесу ухвалення рішень, вміння вести переговори, використовувати європейські інформаційні ресурси, покращення володіння однією з основних європейських мов. Спеціальні програми перепідготовки службовців за секторами мають супроводжувати і дещо випереджати процес гармонізації законодавства та імплементації УПС.

Розділ ІІ. Аналіз зовнішньоекономічних відносин України з ЄС

 

2.1. Зовнішня торгівля України з країнами ЄС

 

З моменту проголошення незалежності Україна почала вживати енергійні заходи по встановленню і розвитку зовнішньої торгівлі з Німеччиною. З огляду на економічний розвиток Німеччини, її потенціал, на її місце серед інших розвинутих країн Заходу торговельно-економічні відносини з нею, безумовно, мають пріоритетне значення.

У галузі зовнішньої торгівлі Німеччина була і залишається одним з найважливіших партнерів України, на неї припадає близько 7% загального обороту нашої держави. За підсумками 1999 р. Україна увійшла до десятки головних торгових партнерів Німеччини у Центральній та Східній Європі й впевнено посідає друге місце після Російської Федерації. Досягнутий рівень взаємної торгівлі ( 2 млрд. дол) є найвищим за весь час існування незалежної Української держави, хоча й досить скромним порівняно із загальними обсягами німецької зовнішньої торгівлі, де наша частка становить лише 0,2 %.

У структурі торгівельного обороту спостерiгається від’ємне сальдо взаємної торгівлі, яке на жаль, набуло хронічного характеру (рис. 1) аналогічною, проблемою стикаються й інші країни з перехідною економікою. Варто зауважити, що серед 27 держав  ЦСЄ та СНД тільки три (Росія, Словенія, Словаччина)  спромоглися досягти позитивного торговельного балансу з Німеччиною. [8, с. 36]

Для забезпечення німецького експорту до України через гарантії фірми «Гермес» щорічно створюється фонд розміром у 300 мільйонів німецьких марок. Передумовою надання гарантій є відповідні гарантії уряду України.

Однак слід зважити на те, що становлення економічних і торговельних зв’язків між нашими державами відбувається у складних умовах стагнації внутрішньої кон’юнктури Німеччини., особливо у  іі західних землях, та загальної кризи господарства України. Тому налагодження ефективних комерційних і виробничих зв’язків між фірмами і установами, підприємствами і підприємцями, створення СП ,торговельних представництв потребує наявності відповідних умов для співробітництва, підписання необхідних договорів та угод, міжнародних контактів різних рівнів. [3, с. 17]

Торгівля між Україною та Німеччиною перебуває на переломному етапі товарообмін зазнає значних змін. але, як уявляється, поки що не виникла така його структура, яка була б взаємовигідною для національних економік обох сторін і відповідала їх потенційним можливостям.

Головною задачею зовнішньоторгівельної політики України є подолання негативного сальдо торгового балансу України з Німеччиною,  а також збільшення частини готових виробів в у структурі українського експорту.

  Наявність негативного сальдо у зовнішньоторгівельному обороті України з Німеччиною свідчить про те, що українські товари в цей час менш конкурентоздатні в порівнянні з продукцією німецьких виробників. За останнім часом активізувалася робота по сертифікації української продукції, впровадженню нових технологій, організації спільних виробництв. Реалізація цих і інших заходів вплине істотний чином на підвищення конкурентоздатності українських товарів і прискоренню термінів їх просування на ринки Німеччини.

Аналізуючи динаміку зміни стану зовнішньої торгівлі України і Німеччини, можна констатувати, що є перспективи для їх подальшого розвитку. Основою цього є поглиблення зовнішньоекономічних зв’язків, здійснюване не тільки на міжурядовому рівні але і окремими підприємствами України і Німеччини.

 

2.2. Товарна структура експорту та імпорту України до країн ЄС

 

Безумовно, вже сьогодні країни ЄС перетворились на важливого партнера України у розвитку економічних зв’язків. Про це, зокрема, свідчать дані статистики, які показують значне збільшення-торговельного обороту між ними в останні роки.

Протягом всього пострадянського періоду Україна переживала, як це добре відомо, безперервне щорічне падіння ВВП. У 2000 року ВВП України склав 37 % від рівня 1992 року та 30 % від рівня 1990 р. Випуск промислової продукції становив 1999 р. 42% від рівня 1990 р. Серед 25 трансформаційних економік це унікальний випадок за десятирічний період спостережень (1989 -1999 р. р.).

Однак на такому тлі зовнішньоторговельні стосунки країни з ЄС відзначалися неабияким динамізмом. Український експорт до цих вимогливих ринків протягом 7 років (1992—1999 р.р.) зростав щороку більш як на десять відсотків, деколи сягаючи навіть 16 % зростання (рис. 10). Це безперечна ознака досить швидкої переорієнтації експортного сектору та зовнішньої торгівлі України на Захід. Частка ЄС у зовнішній торгівлі України з 1992 року постійно зростала й досягла у 1999 році майже 17 % загального експорту України та близько 23 % загального імпорту . [10, с. 134]

Крім того, слід звернути увагу на те,  що український імпорт з регіону ЄС лише приблизно на 60 % покривається українським експортом. [8, с. 24]

Так що існує негативне сальдо взаємної торгівлі у розмірі понад 1 млрд. дол. США. Це не тільки підтверджує низьку конкурентоспроможність українського експорту на ринках ЄС, але ще також і те, що європейські країни розглядають Україну переважно як  ринок збуту для власних товарів.        

Однак існує ціла низка проблем торговельних стосунках України з країнами ЄС. Головними з них видаються наступні: Хронічна дефіцитність торгівлі; Відсутність помітних зрушень у товарній структурі; Обмеження щодо подальшого нарощування експорту; Проблеми імпорту

Розділ ІІІ. Шляхи прискорення входження України до ЄС

 

У зв’язку з викладеними фактами можна сформулювати і основні завдання зовнішньоекономічної політики України у відносинах з країнами ЄС :

  1. Якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС та його країнами-членами загальних принципів торговельно-економічного співробітництва, викладених в Гельсінському Заключному акті Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), Паризькій хартії для нової Європи, документах Мадридської та Віденської нарад НБСЄ, Бонської Конференції НБСЄ з економічного співробітництва, у Гельсінському документі НБСЄ “Виклик змін”, Європейській енергетичній хартії, Декларації Люцернської конференції (квітень 1993 р.), а також зафіксованих в Угоді про партнерство і співробітництво між Європейськими співтовариствами та їх державами-членами і Україною від 14 червня 1994 року. Тимчасовій угоді про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею, між країнами західноі Європи  і Україною 1 червня 1995 року.
  2. Своєчасне і комплексне здійснення економічних та політичних заходів, що є необхідними для початку переговорів з країнами Західної Європи щодо створення в перспективі в їх відносинах зони вільної торгівлі.

З. Здобуття послідовної підтримки з боку ЄС та його країн-членів у питанні якнайшвидшого приєднання України до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) /Світової організації торгівлі (СОТ), одержання якнайширшого доступу до Загальної системи преференцій з країнами Західної Європи, грунтуючись на визнанні України країною з перехідною економікою.

  1. Вирішення питань, пов’язаних з можливістю приєднання України до окремих європейських програм інтеграційного характеру, насамперед у сферах енергетики, транспорту, науки і техніки, інформатики, сільського господарства,

окремих галузей промисловості, охорон» навколишнього середовища, освіти.

  1. Забезпечення безперешкодного недискримінаційного доступу основних експортних товарів і послуг України на ринки країн – членів ЄС.
  2. Здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведення ринкових перетворень в економіці України, насамперед якомога більш динамічних і безболісних структурних зрушень і формування міжнародно-конкурентоспроможної економіки.

Питання про можливе набуття статусу асоційованого члена ЄС  має розглядатися в майбутньому не як самостійне завдання, а як можливий альтернативний варіант розвитку відносин  з країнами Західної Європи залежно від досягнутих результатів адаптації до вимог ЄС і ефективності розвитку відносин в рамках СНД. [26, с. 105 – 107]

Безумовно, було б невиправданим ставити всі ці завдання одночасно, оскільки у цьому разі навряд чи вдасться виконати хоча б одне із них. Отже, необхідно виділити окремі етапи розвитку взаємних економічних відносин. Таких якісно різних етапів можна визначити, принаймні, три.

Перший етап створення передумов для розвитку співробітництва, в який Україна вступила в 1994 році. На цьому етапі головна увага має бути зосереджена на таких проблемах.

Насамперед слід вирішити завдання успішного проведення внутрішніх економічних перетворень в Україні з метою створення ринкового середовища, здатного до взаємовигідного співробітництва з ЄС та його країнами-членами та інтеграції в європейські економічні структури.

Необхідно також створити організаційні макроекономічні передумови для майбутнього включення в європейські економічні структури (насамперед заохотити створення здатних до масштабної міжнародної кооперації великих фірм, фінансово-промислових груп).

Ще одним завданням початкового етапу є гармонізація законодавства України, що регулює зовнішньоекономічні відносини та створює для них загальне економічне середовище, до вимог системи ГАТТ/СОТ і початку пристосування до вимог гармонізованого та уніфікованого законодавства ЄС. [27, с. 110]

Важливе значення має визначення пріоритетних галузей і секторів української економіки, що володіють або можуть володіти конкурентними перевагами у  європейській економіці, динамічне нарощування їх експортного потенціалу, в тому числі за рахунок залучення кредитів та прямих інвестицій з країн—членів ЄС.

Паралельно з цим потрібен розвиток договірних відносин з країнами Західної Європи, виборювання більш вільного доступу на його єдиний ринок, в тому числі шляхом отримання відповідних квот стосовно певних експортних товарів, імпорт яких до з країн Західної Європи обмежується, одержання доступу до так званої Загальної системи преференцій Європейських співтовариств від 1971 року.

Слід опрацювати питання про можливість вибіркового підключення до тих проектів європейського співробітництва та інтеграції, де Україна вже сьогодні здатна дотримуватись жорстких міжнародних вимог і стандартів й використання такого підключення з метою апробації конкретних механізмів взаємодії України з європейськими економічними структурами.

Нарешті, слід подбати про найбільш раціональне використання фінансової допомоги ЄС з метою подолання тимчасових ускладнень з платіжним балансом України, забезпечення критичного імпорту, реальної макроекономічної стабілізації на основі переходу до розвитку виробництва, створення інституційної основи ринкової економіки та динамізації прогресивних структурних зрушень. [1, с. 34]

Лише ефективне вирішення основних завдань першого етапу зробить правомірною постановку нових, більш складних завдань на другому етапі – етапі прискореної адаптації і початку входження в європейські економічні структури, що може зайняти 6-10 років. Головним змістом другого етапу має стати:

 

  • прискорений вихід і закріплення на спільному з країн Західної Європи українських виробників товарів і послуг у пріоритетних міжнародно-спеціалізованих сферах і секторах української економіки;

 

  • істотне розширення і поглиблення процесу вибіркового входження України в європейські економічні структури, насамперед через розвиток великих інтернаціоналізованих фірм, фінансово-промислових груп, і створення тим самим передумов для майбутньої комплексної інтеграції в європейські економічні структури в цілому;
  • значна диверсифікація форм економічної і науково-технічної взаємодії з особливою увагою на розвиток стійких і комплексних форм міжнародної науково-технічної і виробничої кооперації;
  • за умови досягнення принципової згоди ЄС на створення в перспективі з Україною зони вільної торгівлі — проведення переговорів з  країнами ЄС і досягнення комплексної угоди щодо поступового створення зони вільної торгівлі, що передбачала б повне скасування мита та аналогічних податків і зборів, кількісних та будь-яких інших адміністративних обмежень на шляху вільного переміщення товарів і послуг, застосування національного режиму внутрішнього оподаткування до товарів і послуг іншої сторони;
  • прийняття гармонізованих правил щодо регулювання взаємних економічних та науково-технічних стосунків; досягнення приблизної адекватності законів України та країн Західної Європи у таких сферах: митне законодавство, законодавство про компанії, банківську справу, бухгалтерський облік компаній та податки, інтелектуальну власність, охорону праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупки, охорону здоров’я та життя людей, тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти, законодавство та нормативні правила стосовно ядерної енергії, транспорт;
  • поступове створення передумов для подальшої лібералізації економічних зв’язків — у сфері переміщення капіталів та робочої сили з підвищенням ступеня координації зовнішньоекономічної та загальноекономічної політики.

Нарешті, на третьому етапі – етапі комплексної інтеграції в європейські економічні структури (його можлива тривалість – 10-20 років) можна було б вирішити найбільш складні проблеми інтеграції економіки України в цілому в європейські економічні структури. [21, с. 29]

Слід зазначити, що конкретний зміст цього віддаленого етапу зараз визначити непросто: він буде значною мірою залежати від результатів попередніх етапів і загального геополітичного становища в європейському та євразійському регіонах в майбутньому.

Оцінюючи перспективи економічного співробітництва України і ЄС та його країн-членів, слід особливу увагу приділити двом ключовим проблемам.

Перспективи економічної взаємодії України з ЄС та його країнами-членами залежать насамперед від раціональності експортної політики України відносно цього регіону. Це має бути ядром всієї зовнішньоекономічної політики країни. Щоб бути ефективною, вона має будуватися на принципі селективного розвитку на базі використання конкурентних переваг, якими володіє економіка України сьогодні і реально може володіти в майбутньому, з урахуванням специфічних потреб і вимог єдиного європейського ринку.

В результаті реалізації експортної політики має відбутися суттєве збільшення питомої ваги країн Західної Європи в експорті України – з нинішніх 11 % до, принаймні, 18-20 % в 2005р. [20, с. 48]

Причому на початку цю проблему доведеться вирішувати в несприятливих умовах відсутності чітко вираженої довгострокової профілізації українського експорту на основі міжнародної спеціалізації виробництва і стійких ніш на єдиному ринку ЄС. За таких умов головним завданням буде забезпечення швидкої реакції на поточні наявні можливості збільшення експорту. При цьому українські виробники експортних поварів і послуг мають змогу спиратись на істотно менший рівень оплати праці в країні, що створює передумови для політики цінової конкуренції по технічно нескладних виробах та окремих технологічних операціях з підвищеним рівнем трудомісткості в переробній промисловості, включаючи лету ( в тому числі на основі переробки давальницької сировини), деревообробну промисловість, збирання електронних та електротехнічних виробів з імпортних комплектуючих, окремі види виробництва в чорній і кольоровій металургії. Передумовою використання цих можливостей є, однак, врегулювання з країнами Західної Європи питань, пов’язаних із необгрунтованим в численних випадках застосуванням до України антидемпінгових процедур.

Важливим напрямом експортної політики на першому етапі має бути розширення або якісний розвиток тих обмежених “плацдармів” на ринку країн Західної Європи, які було завойовано в минулі роки.

З метою нарощування експорту в країни ЄС на першому етапі певну роль можуть відіграти створені на території України підприємства за участю інвесторів з країн Західної Європи. Це особливо стосується галузей переробної промисловості.

В подальшому буде закладено основи селективного розвитку виробничо-експортного потенціалу України на довгострокову перспективу. При цьому досягнуто стійкої міжнародної конкурентоспроможності по окремих видах виробництва товарів і послуг, де Україна володіє або володітиме в недалекій перспективі конкурентними перевагами.

Стратегія виходу на ринки країн Західної Європи має поєднувати сировинний напрям (при досягненні якомога більш високого ступеня переробки вихідної сировини) з напрямом проникнення на ринки продукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країн ЄС. [26, с. 137]

Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки (особливо виробництва важких транспортних літаків), середнього та великого машинобудування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електротехнічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. Разом з тим є можливості закріпитися на єдиному ринку країн ЄС як постачальника певного класу судів, сільськогосподарських машин. Важливою, якщо не вирішальною, передумовою для цього буде використання технологічного потенціалу підприємств ВПК: як тих, що перепрофілюються, так і діючих.

Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України у відносинах з країнами ЄС повинно стати перетворення у провідні експортоорієнтовані галузі виробництв, безпосередньо пов’язаних з реалізацією науково-технічних досягнень, де Україна має безумовний пріоритет (порошкова металургія, надтверді і високоякісні матеріали із заданими властивостями). [27, с. 130]

Досить серйозні можливості існуватимуть для значного розширення експорту послуг, насамперед науково-технічних, інжинирингових, туристичних (особливо за рахунок включення в європейську туристську систему таких регіонів, як Карпатський та Крим), транспортно-експедиційних. Повинно відбутися істотне збільшення обсягів продажу ліцензій на запатентовані технічні рішення і ноу-хау, насамперед у тих сферах, де Україна не має реальних можливостей їх використання у власному виробництві або таке використання недостатньо ефективне.

Разом з пріоритетною увагою щодо ефективної експортної політики необхідно зосередитись і на прогресуючому впровадженні в практику взаємних економічних відносин їх найбільш сучасних форм, що ведуть до тісної взаємодії економічних потенціалів України і країн ЄС. Тут насамперед мова йде про розвиток міжнародної промислової і науково-технічної кооперації.

Звичайно, за нинішніх умов основні потенційні можливості для розвитку кооперації України з країнами Західної Європи можуть концентруватися лише в досить обмеженій кількості галузей науково-технічного співробітництва. Головним завданням стосовно науково-технічної кооперації України з країнами Західної Європи є підключення України до робіт, що виконуються в рамках програми науково-технічної інтеграції у галузі високих технологій “ЕВРІКА” і  міжнародних науково-технічних програм ЄС, спрямованих на вирішення фундаментальних науково-технічних проблем і досягнення на цій основі якісно нового рівня виробничого потенціалу, участь у створенні і роботі міжнародних дослідницьких центрів. [10, с. 212]

При цьому необхідно враховувати той факт, що в ЄС останнім часом у галузі науково-технічної політики спостерігається тенденція до більшого урахування потреб ринку і до орієнтації на можливості практичного застосування наукових розробок. В зв’язку з цим важливим напрямом співробітництва України з країнами Західної Європи може бути встановлення кооперативних зв’язків як з відомими фірмами і науковими центрами, так і з невеликими та середніми компаніями, в тому числі “венчурними”, що займаються питаннями розробки окремих передових технологій та їх швидким впровадженням у виробництво. Проте на перших фазах налагодження такої взаємодії можливе лише вибіркове застосування моделі науково-виробничої кооперації, при якій сфера виробництва буде представлена головним чином фірмами з країн  Західної Європи.

Висновки

 

Європейська інтеграція – це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів,  побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція – це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки,  насамперед на ринок ЄС. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та ЇЇ інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини тощо.

У роботі дані рекомендації по подальшому розвитку співпраці,  підвищення ефективності співпраці в різних областях економіки, визначені першочергові цілі на шляху інтеграції України в ЄС.

Формування зовнішньоекономічних зв’язків і інтеграційних процесів потягло за собою виникнення, пов’язаних з цим процесом, багаточисельних проблем, подолання яких потрібно для подальшого успішного функціонування  зв’язків Україна – ЄС і конструктивному діалогу між ними.

В даному розрізі можна виділити слідуючі ключеві проблеми розвитку зв’язків України з країнами  ЄС, які потребують першочергового рішення:

  1. Подолання негативно вліяючих зовнішніх факторів, тобто господарського кризису, політичної та соціальної нестабільності.
  2. Поліпшення якісних характеристик вітчизняних товарів:

– наращування обсягів та перехід в категорію класифіцируючих товарів;

– пресічення обігу сурогатів та незаконної діяльності.

  1. Підвищення ролі держави, для чого потрібно:
  • створення державної довгострокової концепції та політики дій в галузі відновлення зовнішніх зв’язків та його регулювання;
  • формування согласованої системи державного регулювання;
  • прискорене создання регулятивної інфраструктури та правової бази.
  1. Підвищення якості продукції та надання товарного виду.
  1. Зниження рівня інфляції в українській економіці.

Знаходження нових ринків збуту для українських товарів. Консультації з цього приводу з представниками кількох країн-членів ЄС свідчать, зокрема, про їх принципову готовність у межах політичних та економічних реалій сприяти зменшенню митних та інших зборів на продукцїю, що експортується з України до ЄС та розширення існуючих квот по групі так званих «чутливих товарів»: сталі , текстилю , ядерних товарів та сільгосппродукції.Ці країни підтримують раціональне і прагматичне ставлення України до її інтеграції у західноєвропейські структури.

Список використаних джерел

 

  1. Сiденко В.Р. Прорив в Європу // Політика і час,  2012, № 8.
  2. Крупп Г.  Якщо процес реформ триватиме // Політика і час,  1999, № 12.
  3. Секаров М. Торговельнi вiдносини України з країнами ЕС// Український промисловець, 2010, № 7.
  4. Гаврилюк Л. Бельгійська економічна місія в Україну // Посередник, 2009.17.05.
  5. Курочкін Л. Італія і Україна – взаємний інтерес // Посередник , 1999.31.05.
  6. Майко Л. Без іcтотних проривiв // Віче, 2009, № 6.
  7. Олійник П. Швеція вважає Україну пріоритетним партнером // Урядовий кур’єр, 1999.16.03.
  8. Педос М.   Торгові партнери України , К., 2014.
  1.  Економіка зарубіжних країн ; К.:  Либідь, 2006.
  2. Україна – Європейський Союз : зовнішньоекономічна діяльність і                 перспективи співробітництва ; К., 2013.  
  3. Орієнтир, інформаційний додаток. // Урядовий кур”єр, 2008,

№ 10.

  1. Розміщення продуктивних сил ; К.: Вища школа, 2011.
  2. Спецвыпуск. Внешняя торговля // Бизнес, 2010, №15.
  3. Соціально-економічна географія України , Львів: Світ, 1997.
  4. Економіка України у 1998 році. Документи. К., 1999.
  5. Все про зовнішньоекономічну діяльність // Діло, 2000, № 1-2.
  6. Україна на роздоріжжі. За редакцією Л. Хоффманна; К.: Фенікс, 2000.
  7. Україна на міжнародній арені. Збірник документів. В 2-х томах, К., 1996-1997, т.I.
  8.  Бутейко А. Наше майбутнє – наш вибір. // Віче, 2001, № 3.
  9.  Маштабей В. Курс на інтеграцію. // Віче, 2000, № 8.
  10. Бураковський І., Немиря Г., Павлюк О. Україна і Європейська інтеграція // Економіка України, 2000, № 4.
  11. Европейский союз – ваш сосед.  Брюссель-Люксембург. 1995.
  12. Бжезинский З. Великая шахматная доска // Международные отношения, 1999, № 10.
  13. Иванов И. Расширение Евросоюза: сценарий, проблемы, последствия // МЭиМО, 2000, №9.
  14. Поздняков Э., Ганжа С. Новые страны на пороге Европейского союза // МНИМО, 2012, № 3.
  15. Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу // Урядовий Кур’єр,  2008 р. 18 червня.
  16. Указ Президента України Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 587/2000 від 12.04.2000) // Урядовий кур’єр,   2000 р. 16 липня.